Є кухня, яку просто їдять. А італійська та грузинська кухні — це саме ті, які ділять із найближчими. Коли жодна страва не може залишитись осторонь, смакувати мають всі, генацвале!
Бо давай чесно, іль міо гато. Ніхто не замовляє хачапурі по-аджарськи тільки собі. Його розривають руками, вмочують у жовточок та передають далі, аби насолодитись могли усі присутні за столом. Те саме з хінкалі: поки поясниш, як правильно тримати й не пролити сік, то вже й тарілка пуста, бо аж за вухами тріщить.
Італійці, аморе міо, роблять те саме, просто трохи по-своєму. Піца Карбонара чи з прошуто — страва, яку ділять рівно на всіх. А піца з грушею та горгонзолою, яку так любить наш тато, взагалі створена, щоб хтось попросив спробувати, а потім половину з’їв. Така вже в неї вдача!
Саме це у грузинській та італійській кухні спільне — любов до смачної їжі, затишних застіль та різноманіття, яке, здається, за вечір все і не скуштуєш.
Спільний стіл у «Мама фокача & папа чача» — це час, яких хочеться проводити з близькими та моменти, які бажаєш тепло тримати у душі якомога довше. «Ділитися — значить турбуватися» — каже мама. А ми її цілком підтримуємо!