Їжа руками дає інший ритм, генацвале. Ти не відволікаєшся на столове приладдя, не відрізаєш шматки, а одразу поринаєш у застілля, як у цікавий та смачний процес.
Хінкалі береш за хвостик, надкушуєш, трохи сьорбаєш гарячий сік і ось вже на твоєму обличчі щаслива посмішка. Яка ж тут виделка! А поруч хачапурі по-аджарськи з сиром, що тягнеться, жовточком, теплим тістом. Руки самі просять відламати шматок, ще до того як встигаєш подумати про які там ножі.
Піца теж не терпить такого відношення, аморе міо. Від неї просто відривають шматочок, складають навпіл, тримаючи пальцями, та їдять усю за пару укусів. Так смак відчувається краще, як каже мама. І неважливо, за скільки секунд за піца зникає з тарілки.
А камамбер з печі. Як його їсти не руками, іль міо гато? Теплий сир тягнеться за хлібом, заповнюючи ароматом все навколо. Тут вже ніхто не думає про акуратність, гарантуємо.
Єдине правило тут, любий: не стримуватись. Брати, куштувати та передавати далі. І насолоджуватись моментом, що проводиш за смачною їжею та з правильними людьми. Така філософія «Мама фокача & папа чача»!